Поділ по праву вважається одним з найпопулярніших районів Києва.
На старослов’янській «по долу» – низинна місцевість. Це дійсно саме низьке і плоске місце Києва. Зате оточене горами – Старокиївською, Замковою, схилами Хоревиці і Щекавиці. Вилазь на будь-яку і знімай панораму Подолу!
Тут працювали ремісники, торгували купці, засідали в магістраті «батьки міста», а потім вони ревно молилися в численних парафіяльних церквах Подолу. Одночасно на Подолі можна було зустріти доми молитви інших громад – польських, вірменських, грецьких, німецьких, татарських, єврейських.
Поділ – це урочища давніх ремісників Гончарі-Кожум’яки-Дігтярі, це млин Бродського і старовинна електростанція, водопровід і сонячний годинник двохсотлітньої давності, перші в Києві аптека і автомобіль,
перший в Російській імперії трамвай, це річковий флот, Контрактовий ярмарок і Житній ринок…
Поділ розоряли ворожі племена. Його збиралася ліквідувати Катерина II. У 1811 р. грандіозна пожежа спопелила більшість подільських будівель.
Розливи Дніпра захльостували подільські вулиці. Але район цей ще існує.
Після спустошливої пожежі Поділ став поступово забудовуватися одно-, двоповерховими будиночками, що виросли вздовж вулиць які перетинаються під прямим кутом згідно зміненого планування. Правда, з того іноді вибиваються будівлі і церкви, які стоять кутом до будь-якої з доріг. Пояснюється це просто: значить, відновлені вони на старих фундаментах, коли будова району була іншим. Ось і не вписалися! На місці проведення традиційних ярмарків зводиться довге крите приміщення з арками Гостинного двору, торговці переміщаються під дах а купці – в Контрактовий будинок, де відбувається не тільки укладання угод, але і проведення бенкетів з нагоди їх успішного здійснення. Відновлюються погоріли церкви на сусідніх вуличках, від Контрактової площі.
Повоєнний різнокольоровий Поділ – притулок інтелігенції, торговців, авантюристів і шулерів. У сусідніх двориках – бузок, голубники і незмінна гітара, під яку чути пісню «Гоп зі смиком» – про Поділ, якщо вірити пісні Г. Бальбера, віртуозно виконується шансоньє Аркадієм Сєвєрним.
1. Колона Магдебурзького права
Монумент споруджений в 1802 р. (архітектор А. Меленський) в честь підтвердження царем Олександром I Магдебурзького права для киян. У основі колони колись було «Хрещатицьке джерело» – невеликий басейн, наповнювався водою з підземних ключів (цю воду вважали корисною при очних хворобах). Монумент називають ще «пам’ятником хрещення Русі» (оскільки він встановлений нібито на тому місці, де Володимир хрестив своїх синів) і «нижнім пам’ятником князю Володимиру» (на підніжжі колони написано: «Святому Володимиру, Просвітителю Росії»).
У травні 2016- го на колоні були знищені згадки про Росію і імператора Олександра – напис був замазаний і на його місці встановили тризуб.
2. Річковий вокзал
Поштова площа – ворота Подолу. З давніх-давен сюди підходили до причалів річкові судна. У XIX ст. на Дніпрі з’явилися пароплави, уздовж берега поблизу Поштової площі простягнувся ланцюжок пристаней. У 1953-1961 рр. на площі був збудований новий річковий вокзал (архітектори В. Гопкало, В. Ладний і ін.) Будівля з башточкою-щоглою нагадує теплохід.
В кінці XIX ст. пасажирський рух по Дніпру здійснювало об’єднане товариство пароплавства. Але було і багато приватних власників пароплавів. Конкуренція призвела до того, що плата за проїзд впала до мінімуму. Об’єднане товариство, скажімо, брало за квиток від Києва до Кременчука 20 коп., а приватні власники пароплавів за ті ж гроші видавали, крім квитка, ще й булочку. Коли зниження плати стало зовсім збитковим, об’єднане товариство застосувало радикальний засіб: орендувало всі приватні пароплави і встановило стабільні ціни на квитки.
За радянських часів пасажирські перевезення були нерентабельні, але дотувались державою. Після приватизації «Укррічфлоту» 11 листопада 1992 р. обсяг перевезень став падати, одночасно з цим пасажирські кораблі та судна розпродавалися за кордон, йшли на металобрухт.
Сьогодні по Дніпру для пасажирів здійснюються екскурсійні маршрути тільки в районі м. Києва.
3. Поштова станція
У 1865 р. відкрилася станція поштових диліжансів, від якої і пішла назва площі. Збереглася одноповерхова станційна будівля. Незважаючи на скромні розміри, її будували дуже довго – з 1852 по 1865 р.
Поштова станція представляла собою цілий комплекс зі стайнями, приміщеннями для диліжансів, службовими будівлями, але майже всі вони були знесені при спорудженні лінії метро. Тепер цей будинок використовується як виставковий зал.
4. Шевченкова церква
Кам’яна церква Різдва Христового була побудована при в’їзді на Поділ в 1809-1814 рр. (архітектор А. Меленський). У цьому храмі в травні 1861 г. була встановлена труна з прахом Тараса Шевченка, який перевозиться для поховання з Петербурга до Канева. Тисячі людей зібралися тоді для прощання з Кобзарем. На питання перехожого: «Хто небіжчик?» – була дана відповідь: «Мужик, але чин на ньому генеральський». З тих пір церкву називали Шевченкова. У 1935 р храм був знесений, але в 2002-2005 рр. відтворений (архітектори Ю. Лосицький, Е. Мірошниченко).
5. Елеватор млина Бродського
Найбільше борошномельне підприємство старого Києва, засноване в 1857 р, з 1870-го належав родині цукрозаводчиків Бродських. У 1892 р. воно стало власністю акціонерного товариства, згодом названого «Лазар Бродський». В молодості вантажником на млині працював відомий діяч сталінської епохи Лазар Каганович, і його вигнали звідси за спробу організувати страйк. Будівлю млина знищила пожежа 1920 р. Зберігся елеватор, побудований в 1907 р., – велетенська будова з вежею, що піднімається над площею. Тепер його використовують як бібліотечне сховище.
Стіна книгосховища, що виходить на вулицю Боричів узвіз і Поштову площу, колись використовували для розміщення радянських агітаційних плакатів, а тепер — для комерційної реклами.
6. «Аптека для душі»
В середині XIX ст. на місці будинку по вул. Сагайдачного, 23/8 знаходилося книготорговий заклад з бібліотекою, іменований «Кабінетом для читання новин російської словесності». Його власник, відставний капітан Павло Должиков, пишномовно називав свій заклад «аптекою для душі». У вікні бібліотеки невідомо для якої потреби було виставлено опудало кабана. У 1848 р в Києві кілька днів перебував Микола Гоголь. Должиков знав про його приїзд і мріяв затягти знаменитого письменника до себе. Але Гоголь, прогулюючись, сам забрів на Поділ. Починався дощ, і він вирішив сховатися в бібліотеці. Однак Должиков не впізнав класика і закричав: «Що це вам, шинок, чи що? Ідіть геть! »Здивований Гоголь відповів:« Тепер я розумію, навіщо у вас опудало, – це в вікні ви стояли ». Та пішов. А потім Должиков рвав на собі волосся, дізнавшись, з ким він так грубо обійшовся.
7. Садиба Балабуха
вул. Сагайдачного, 27
Садиба належала купецькому сімейству Балабух, яке прославилося виготовленням смачного варення і цукатів. Розповідали, що рецепт дістався Балабуху від придворного кондитера Катерини II, який через перелом ноги надовго застряг в Києві. Збереглися одноповерховий будинок кінця XVIII в. посеред садиби і флігель з боку вул. Сагайдачного (архітектор Л. Станзані, 1839). Перед флігелем розбитий невеликий сквер зі скульптурою, що зображає козака-запорожця і кобзаря.
8. Покровська вулиця
Унікальність цієї вулиці полягає в тому, що вона зберегла напрямок і кілька будівель на період до пожежі 1811 року, коли складала частину головної магістралі Подолу, осередок його громадського та ділового життя. Нижній поверх будинку № 4 – нинішнього ліцею «Поділ» – був зведений в 1799-1801 рр. (Архітектор А. Елдезін) як первісний Контрактовий будинок. На Покровській, до 1930-х рр. знаходився храм Миколи Доброго (архітектор А. Меленський, 1800-1807). Після варварського знесення церкви (в якій в 1913 р вінчалися 22-річний Михайло Булгаков і його перша дружина Тетяна Лаппа) вціліла лише дзвіниця початку XVIII ст. Особняк № 5 в класичному стилі (1808) спочатку належав київському ювеліру Самсону Стрельбицькому. В кінці XIX ст. тодішній власник особняка – купець і філантроп Михайло Дегтярьов – містив тут притулок для людей похилого віку. По вул. Покровській, їм же був заснований «Будинок вдови» (архітектор В. Ніколаєв, 1891) – безкоштовні квартири для нужденних жінок.
Нині в особняку розміщується резиденція посла США, а в колишньому «Будинку вдови» – академія Нацбанку України. Своєю назвою вулиця зобов’язана Покровській церкві (архітектор І. Григорович-Барський, 1766-І772). Ліпний декор, чисто українські «ганки», традиційне тричастинний поділ надають цій церкві характерні риси українського бароко. У 1824 р до храму із заходу було прибудовано тепле приміщення з церквою в ім’я св. Іоанна Воїна. Поруч стоїть дзвіниця, зведена в першій половині XVIII ст. Більше 500 років тому майже на цьому ж місці знаходилася вірменська церква.
Контрактові ярмарки
У 1797 р. указом Павла I з волинського міста Дубно до Києва були переведені ярмарки. Вони щорічно збиралися з 15 січня по 1 лютого (за старим стилем). На них не тільки велася звичайна торгівля. Укладали також договори – «контракти» – між поміщиками і купцями. Для Києва, в ті часи не розбещеного суспільними подіями, це послужило помітним поштовхом до розвитку. У дні ярмарків Контрактова площа заповнювалася тимчасовими лавками. У місто з’їжджалися з усього Південно-Західного краю. Одночасно контрактовий ярмарок залучав до Києва масу кишенькових злодіїв і шулерів. Ціни на готелі та торгові приміщення злітали до небес. Домовласники Подолу, здаючи квартири на сезон, особливо уточнювали, що в період ярмарки мешканцям доведеться поступитися кількома кімнатами. Контрактові ярмарки проводилися навіть в 1920-х рр., Але з закінченням непу ця традиція обірвалася. Лише зараз робляться спроби відродити її.
9. Контрактовий дім
вул. Межигірська, 1
«Штаб-квартирою» ярмарки був Контрактовий будинок. Спочатку він знаходився на вул. Покровській, 4, але в 1817 р. для нього збудували нове приміщення. Воно являє собою частину до нині не реалізованного архітектурного заадумку архітектора Вільяма Гесте. У центрі «комплексу Гесте» повинен був знаходитись міський магістрат, зліва від нього – поштова контора, праворуч – Контрактовий будинок. У міста вистачило тоді коштів тільки на один будинок. У Контрактовому будинку знаходилися найбагатші лавки; там засідали маклери і нотаріуси, посадові особи, реєстрували угоди. На другому поверсі був концертний зал. У концертах під час «контрактів» брали участь такі знаменитості, як співачка Анжеліка Каталані, скрипаль Генрик Венявський, піаніст Ференц Ліст (до речі, саме під час київських гастролей в 1847 р Ліст познайомився з майбутньою супутницею життя Кароліною Сайн-Вітгенштейн). Контрактовий будинок в різний час відвідували Олександр Пушкін, Денис Давидов, Микола Гоголь, Адам Міцкевич, Оноре де Бальзак, Тарас Шевченко. У проміжках між ярмарками міська влада використовували будівлю на свій розсуд. Зараз в ньому знаходиться Українська міжбанківська валютна біржа.
10. Фонтан «Самсон»
Арочний цегляний павільйон, прикрашений подвійними колонами, був збудований в середині XVIII ст. (Архітектор І. Григорович-Барський) над фонтаном, який представляв собою частину першого в Києві водопроводу. Спочатку мав вигляд фігури ангела з чашею, але до початку позаминулого століття фонтан оформили наївною дерев’яною скульптурою Самсона, який роздирає пащу леву. З ним пов’язаний переказ, що той хто випив води у «Самсона» назавжди залишається жити в Києві. Над павільйоном встановлена статуя апостола Андрія; над колонами в кінці XVIII в. влаштований сонячний годинник. У 1930-х рр. споруду знесли. Розповідають, нібито якийсь високий чиновник побачив у пересохлому фонтані гору сміття і сказав: «Треба прибрати!» – а його невірно зрозуміли. Але в 1982 р. все відновили в колишньому вигляді (архітектори Ю. Лосіцкий, В. Шевченко). усередині павільйону тепер бетонна копія статуї Самсона, а оригінал зберігається в Національному художньому музеї.
11. Гостинний двір
Контрактова пл.
У центрі площі в 1809 р. почалося будівництво будівлі-каре – Гостиного двору з торговими рядами по «зразковому фасаду» столичного зодчого Луїджі Руські. Ледве встигли звести перший поверх, як на Подолі сталася пожежа. В результаті торгові ряди абияк закінчили, залишивши їх одноповерховими. Згодом, однак, реставратори знайшли креслення Руські, і в 1980-х рр. Гостинний двір став таким, яким повинен був стати. Крім магазинів і кафе, тут знаходяться реставраційний інститут і Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В. Заболотного.
12. Колишня 3-я гімназія
вул. Покровська, 8
Спочатку – двоповерховий класичний особняк, що належав заможному киянину Назарію Сухоті. В середині XIX ст. в ньому знаходилася Міська дума. Потім будівлю вирішили віддати під 3-ю чоловічу гімназію, для чого в 1876-1878 рр. особняк був надбудований і розширили з боку площі (архітектори A. Шиле, B. Миколаїв).
Учнями гімназії були видатний терапевт, академік Феофіл Яновський, син торговця мануфактури Лев Шварцман – він же філософ-ідеаліст Лев Шестов, поет Данило Ратгауз. Зараз в цьому приміщенні – районний Будинок дитячої творчості.
13. Колишній грецький монастир
Контрактова пл., 2-б
Два будинки в стилі модернізованого ампіру (архітектор В. Ейснер, 1912-1914) спочатку належали монастирю святої Катерини, громаду якого складали грецькі колоністи. Монастирський храм XVIII ст. в глибині кварталу знесли в 1929 р, а лицьові споруди вціліли і тепер використовуються Управлінням Національного банку України по Києву і області. Над правою будовою в 1996 р. відтворена втрачена вежа дзвіниці (архітектори Ю. Дмитревич, М. Стеценко), яка тепер стала помітним архітектурним акцентом.
14. Колишній братський монастир
вул. Григорія Сковороди
Головний храм Братського монастиря – Богоявленський собор – зводився московським зодчим Осипом Старцевим на кошти гетьмана Мазепи в 1690-1693 рр. і вважався шедевром українського бароко. Але його знесли в 1930-х рр. разом зі стрункою дзвіницею XVIII в.
До наших днів збереглися двоярусна трапезна церква в ім’я Святого Духа (XVII- XIX ст.), При ній старовинна кухня поварня, келії і красивий одноповерховий будинок настоятеля (1781). Частина території колишнього монастиря з боку вул. Григорія Сковороди довгий час займала лікарня. Тут, між старовинними корпусами, розбитий сквер, прикрашений сонячним годинником у вигляді невеликої колони. Їх влаштував в кінці XVIII ст. французький математик і педагог П. Брульон.
Comments