Португалія – країна унікальна не тільки через її географічне розташування на самому краю Європи. Близькість океану, різноманітність ландшафтів у вигляді гірських хребтів, річкових долин і багатовікових лісів становлять чарівну картину. І все ж таки, не лише колоритна природа з кожним роком приваблює сюди все більше й більше мандрівників.
Цікавість до Португалії, пояснюється її давньою відособленістю серед європейських країн, самобутньою культурою і багатою історичною спадщиною. Яка пережила як злети, так падіння, пізнала розкіш і глибокий занепад.
Португальська культура є поєднання різноманітних народів, тому, що територія сучасної країни з давніх часів була приваблива для заселення. Перші предки португальців – Лузітани – влаштувалися тут у IV ст. до н. е. і ревно відстоювали свої землі та традиції аж до завоювання Піренейського півострова римлянами. У V ст. ці території відійшли під владу варварських племен – вандалів, свевів, алан, а вже через століття тут утворилося сильне королівство вестготів, які асимілювали римські традиції та систему управління.
На початку VIII ст. землі Португалії стали захоплювати араби, держава вестготів впала, і захоплені землі увійшли до складу Арабського халіфату. Під натиском арабських завойовників, що повсюдно насаджували ісламську культуру, почалася закономірна консолідація різних етнорелігійних груп, частина яких знайшла укриття в неприступних горах Астурійських, здійснюючи звідти регулярні напади на арабів. Після розпаду Кордовського халіфату у ХІ ст. почалася Реконкіста – визвольна війна, що витіснила арабів та маврів з Європи. У ході війни утворилася держава Португалія, яка оголосила в середині XII ст. про свою незалежність.
Попри подальше вигнання арабів з португальських територій, вплив ісламської культури тут повсюдно виявляється досі: в архітектурі, національній кухні, португальській мові, ремісничих традиціях і музиці. Такі привабливі для туристів райони стародавніх португальських міст, складені вигадливою в’яззю вузеньких вуличок, також є спадщиною мавританського періоду португальської історії.
Період найжорстокіших воєн та міжусобиць у країні закінчився лише в XV столітті, коли держава почала активно розширювати свою територію та зміцнювати кордони. Цей період португальської історії тісно пов’язаний з ім’ям сина короля Жуана I інфанта Генріха Мореплавця, який організував безліч морських експедицій до узбережжя Африки й відкрив для навчання морській справі навігаційну школу та обсерваторію.
З надзвичайною завзятістю споряджаючи нові й нові кораблі на пошуки морського шляху до Індії, він заклав основу майбутнього процвітання Португалії. Саме в ході цих експедицій були відкриті та приєднані Азорські острови, Мадейра та Бразилія, вперше в європейській історії досліджено узбережжя Африки, в результаті королівської влади вдалося стабілізувати насамперед хитке становище в країні.
Нові землі стали для країни джерелами колосальних доходів: прянощі, раби, слонова кістка, золото та інші товари наповнили державну скарбницю та дозволили створити потужний морський флот для подальшої колонізації. Намагання досягти берегів Індії увінчалися успіхом лише наприкінці XV ст., коли експедиція знаменитого мореплавця Васко да Гами досягла західних берегів цієї країни. Ще один португалець Фернандо Магеллан, не отримавши підтримки королівської влади на батьківщині, очолив першу в історії навколосвітню подорож під прапором Іспанії. Так португальські мореплавці розширили межі сучасного їм світу, назавжди змінивши уявлення про нього та свою країну.
Колоніальна могутність Португалії була розхитана внаслідок династичної залежності від Іспанії 1580-1640 років. Після відновлення самостійності всі зусилля королівської влади були спрямовані вже не на пошуки нових колоній, а на стабілізацію внутрішнього становища. На початку XVIII ст. Португалія все ще залишалася сильною імперією, проте колишня могутність вже стала сходити нанівець.
Додатковим джерелом доходу стало відкриття у Бразилії багатих родовищ алмазів, що дозволило королю Жуану V розвивати мистецтво та культуру, відкривати навчальні заклади, бібліотеки, залучати до будівництва найкращих архітекторів. Водночас було підписано Метуенську угоду (1701 р.), що давало португальським виноторговцям переваги на британських ринках, але дозволило англійцям практично монополізувати португальський ринок і придушити розвиток місцевої промисловості.
Величезні ресурси були витрачені на ліквідацію наслідків землетрусу 1755 р., що залишив у руїнах Лісабон та найближчі до нього міста.
ХІХ ст. став для португальців часом воєн та хвилювань. У 1807 р. на територію країни зайшли наполеонівські війська, проте вже вони були вигнані за підтримки англійців.
Повстання 1820 р. започаткувало конституційну монархію, потім відбулася громадянська війна і втрата Бразилії.
У країні посилювався ліберальний рух, авторитет монархії був підірваний. У 1910 р. відбулася революція, що скинула монархію. Упродовж майже всього XX ст. у країни царювала диктатура Салазара, повалена лише 1974 р. внаслідок безкровної революції Гвоздик. У Португалії починається період політичної стабільності та демократичних реформ.
У 1986 р. країна увійшла до складу Європейського Союзу, що призвело до зростання економіки та дозволило вийти із затяжної соціально-економічної кризи.
Сьогоднішня Португалія ніби відроджується від довгого сну, відкриваючи себе для світу, але не втрачаючи рідкісної самобутності. Тут, як і раніше, з великою повагою ставляться до традицій і католицької віри, свято шанують пам’ять національних героїв і не забувають про колишню велич країни.
Більшість історичних пам’яток відновлено, прекрасні палаци, потужні фортеці, храми, монастирі доступні для огляду.
Добре розвинена транспортна система та досить високий рівень сервісу дозволяють безперешкодно подорожувати країною, знайомлячись із місцевою культурою та природними пам’ятками. Сприяють цьому й місцеві жителі, які здебільшого надзвичайно гостинні.
За всієї патріархальності, що переважає в життєвому укладі португальців, це відкриті, толерантні та привітні люди, які вміють насолоджуватися життям і завжди готові надати посильну допомогу туристам.